Чому Київ залишається без електроенергії: вразливість генерації та мереж
Володимир Омельченко про мережеві обмеження, загрозу енергетичної ізоляції Києва та необхідність прискорити розвиток розподіленої генерації.
Багатогодинні відключення ще до зимових холодів викликають закономірне запитання: чому столиця вже стикається з настільки жорсткими обмеженнями?
‼ Важливо розрізняти дефіцит генеруючої потужності та обмеження передачі електроенергії. Навіть коли загалом у країні генерації вистачає, пошкоджені мережі можуть не пропускати необхідну потужність до окремого регіону. За моєю оцінкою, саме мережеві обмеження відіграють ключову роль у нинішніх проблемах електропостачання Києва.
У російських атаках простежується небезпечна логіка: руйнування та пошкодження великих джерел генерації Києва й області — Дарницької ТЕЦ, ТЕЦ-5, ТЕЦ-6, Трипільської ТЕС — посилюють залежність регіону від зовнішнього живлення. Удари по високовольтних підстанціях додатково обмежують надходження електроенергії з Об’єднаної енергетичної системи України.
Поєднання цих ударів створює загрозу енергетичної ізоляції столичного регіону: власної доступної генерації бракує, а можливості отримувати електроенергію ззовні звужуються.
Про ризик такого сценарію я попереджав ще пів року тому. Тому захист ключових вузлів зовнішнього живлення мав бути одним із головних пріоритетів: посилення ППО, інженерний захист, резервні шляхи електропостачання та достатні запаси обладнання для аварійного відновлення.
Жоден захист не гарантує повної невразливості під час масованих атак. Тривалі відключення самі собою не доводять бездіяльності влади, проте показують, наскільки гострою залишається проблема стійкості. Потрібна предметна оцінка: що вдалося виконати, де виникли затримки та які з них можна було попередити.
📌 Окреме питання — темпи розвитку розподіленої генерації. У серпні КМДА повідомляла про близько 60–65 МВт збудованих когенераційних потужностей і плани довести їх до 200 МВт до кінця року. За орієнтовного зимового пікового навантаження Києва у 2000 МВт серпневий показник відповідав лише близько 3% потреби. Це датований орієнтир; сьогодні важливо знати, скільки потужностей уже введено та реально готово до роботи під час аварій.
Після понад чотирьох із половиною років повномасштабної війни закономірне запитання: що завадило раніше розгорнути масштабнішу програму — з орієнтиром хоча б на 400 МВт?
Це еквівалент п’ятої частини зимового пікового навантаження столиці. Реалістичність такого масштабу потребує оцінки фінансування, строків постачання обладнання, приєднання до мереж і газозабезпечення. Проте саме ці завдання мали завчасно визначати спільну роботу міської влади, уряду та енергетичних компаній. За належної готовності до автономної роботи така генерація могла б суттєво зменшити залежність Києва від зовнішнього живлення.
Відповідальність за енергетичний терор лежить на Росії. Обов’язок української влади — передбачати загрози та максимально зменшувати їхні наслідки. Для столиці це означає одночасно захищати зовнішнє електропостачання, відновлювати мережі й прискорювати розвиток власної розподіленої генерації.
Результат цієї роботи вимірюється реально доступною потужністю після чергової атаки та годинами, за які світло повертається до людей.