ВПВідкритий простір
← До розділу «Зовнішня політика»
Зовнішня політика

Велика гра КНР за глобальне лідерство: історичні корені, сучасні інструменти та наслідки для України

Володимир Омельченко

Історичні основи зовнішньої політики Китаю, сучасні інструменти глобального впливу, вісь Пекін—Москва та стратегічні пріоритети України у відносинах із КНР.

Історичний екскурс у формуванні засад зовнішньої політики Китаю

Щоб зрозуміти сучасну зовнішню політику КНР, необхідно враховувати цінності й інститути, що формували нинішню політичну еліту країни. Водночас було б спрощенням або цілковито виводити сучасний Китай із конфуціанської та імперської традиції, або, навпаки, пояснювати його політику лише спадщиною стародавніх династій. Державний механізм КНР сформувався у ХХ столітті під визначальним впливом марксизму-ленінізму та радянської моделі, тоді як у суспільній культурі, національній пам’яті й політичній символіці збереглися значно давніші китайські традиції.

Образна назва Китаю «Піднебесна» доречна як історико-культурна метафора, але не як аналітична категорія. Її некритичне використання може створювати хибне враження про особливий цивілізаційний статус держави та виняткову мудрість її керівництва.

Інституційні засади КНР були закладені 1949 року відповідно до принципів радянської однопартійної держави. Найпомітнішою відмінністю від класичного сталінізму стали реформи Ден Сяопіна: поступове запровадження ринкових механізмів, відкриття економіки та перехід від культу однієї особи до колективнішого керівництва з регулярною ротацією. У результаті виникла гібридна модель: ринкова за значною частиною економічних інструментів, але ленінська за політичною організацією та монополією КПК на владу.

СРСР відіграв вирішальну роль у становленні комуністичних режимів у Китаї та Північній Кореї й розглядав їх як інструмент посилення свого впливу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Водночас перемогу китайських комуністів не можна пояснювати лише політикою Кремля: на неї вплинули японська агресія, тривала громадянська війна, слабкість Гоміндану та спроможність КПК мобілізувати значну частину селянства. Базове авторське припущення полягає в тому, що без масштабної радянської політичної, військової та організаційної підтримки прихід КПК до влади був би значно менш імовірним.

Ще у 1920-х роках СРСР почав активно втручатися у китайські справи, коли країна перебувала у стані внутрішньої боротьби та під сильним зовнішнім тиском. Комуністична партія Китаю була створена 1921 року за сприяння Комінтерну, який діяв у руслі радянської зовнішньої політики. Навіть VI з’їзд КПК відбувся 1928 року в Москві.1

Сталін упродовж багатьох років намагався впливати на різні течії китайського комуністичного руху. Утворення 1937 року Другого об’єднаного фронту Гоміндану і КПК проти імператорської Японії стало наслідком як радянського та комінтернівського впливу, так і внутрішньокитайських обставин та прямої загрози з боку Японії.

Для СРСР Китай був одним із головних просторів політичного й військового суперництва в Азії. Радянська допомога, зокрема передання КПК частини японського озброєння в Маньчжурії після 1945 року, істотно змінила баланс сил у громадянській війні. Стверджувати, що перемога КПК була виключно результатом дій Кремля, було б надмірним спрощенням. Проте автор зберігає базову оцінку: радянська підтримка стала одним із ключових чинників, без якого комуністам було б значно складніше здобути й утримати владу. Мао Цзедун при цьому був не просто «ставлеником» Сталіна, а самостійним лідером, який сприйняв чимало сталінських методів і пристосував їх до китайських умов.

Проголошення КНР 1 жовтня 1949 року напередодні 70-річчя Сталіна мало для радянського керівника очевидне символічне значення. Однак твердження, що дату заснування держави було спеціально визначено як особистий «подарунок» Сталіну, залишається авторською інтерпретацією і потребує документального підтвердження.

Мао Цзедун ставився до Сталіна як до політичного вчителя, хоча між ними існували істотні суперечності. КПК запозичила в радянської системи монополію партії на владу, культ керівника, структуру Політбюро й ЦК, централізоване планування та репресивні практики. Водночас китайська революція мала власну соціальну базу і значно сильніше спиралася на селянство. За Мао державне будівництво поєднало радянські зразки з місцевою специфікою: колективізацією, форсованою індустріалізацією, масовими кампаніями, репресіями та голодом.

Китайська специфіка особливо проявилася під час «Великого стрибка»: кампанії зі знищення горобців, створення кустарних металургійних печей та адміністративне форсування виробничих показників спричинили масштабні економічні й гуманітарні наслідки. До смерті Мао 1976 року політико-економічна модель КНР залишалася різновидом централізованої мобілізаційної системи, значною мірою спорідненої зі сталінізмом.

У зовнішній політиці Мао також використовував революційну риторику боротьби з капіталістичним світом і підтримував поширення комуністичного впливу. Приписувані йому висловлювання про заволодіння світом добре передають радикалізм тодішньої риторики, але їх варто цитувати обережно: походження та контекст окремих формулювань залишаються дискусійними.2

КНР відіграла визначальну військову роль у Корейській війні 1950–1953 років, яку Північна Корея розпочала за політичного схвалення і матеріальної підтримки Сталіна. Вступ Китаю у війну пояснювався не лише радянським впливом, а й власними безпековими інтересами Пекіна після наближення сил ООН до китайського кордону. Загалом у бойових діях на боці КНДР у різні періоди взяли участь понад мільйон китайських військовослужбовців.

На початку 1950-х років СРСР уже мав атомну зброю і значні сухопутні сили в Європі, але ще не досяг ядерного паритету зі США. Не можна виключати, що війна в Кореї розглядалася Кремлем також як засіб відволікання американських ресурсів від Європи. Водночас версія про підготовку Сталіним негайного великого наступу проти колишніх союзників не має достатнього документального підтвердження і повинна подаватися як авторська гіпотеза. Так само припущення про його отруєння радянським керівництвом залишається дискусійним. Безсумнівним є інше: смерть Сталіна 5 березня 1953 року істотно змінила міжнародну ситуацію та сприяла завершенню Корейської війни.3

Від Ден Сяопіна до Сі Цзіньпіна

Після смерті Мао Цзедуна 1976 року Китай залишався у вкрай складному соціально-економічному становищі. Низький рівень життя, дефіцит продовольства та наслідки політики «Великого стрибка» й «культурної революції» показали неспроможність маоїстської мобілізаційної моделі забезпечити сталий розвиток. Тому вже 1978 року керівництво КПК взяло курс на глибокі економічні реформи, теоретичну й політичну основу яких заклав Ден Сяопін.

Головною заслугою китайського керівництва після Мао стала відмова від політики «Великого стрибка» та перехід до «соціалізму з китайською специфікою» і програми чотирьох модернізацій — сільського господарства, промисловості, науки й оборони. Часткове згортання тотального планування, розвиток приватної ініціативи та відкриття країни для інвестицій створили основу тривалого економічного зростання. У політичній сфері КПК водночас запровадила обмеження персональної влади й регулярнішу ротацію вищого керівництва.

Ключовою подією став XII з’їзд КПК у вересні 1982 року. Культ Мао Цзедуна та наслідки останніх років його правління зазнали обмеженої критики, однак офіційна історична оцінка зберегла за ним статус засновника й об’єднувача сучасної китайської держави. Такий компроміс дав партії змогу дистанціюватися від найбільш руйнівних практик маоїзму, не ставлячи під сумнів власну політичну легітимність.

XII з’їзд визначив три етапи стратегії модернізації:

  • до 2000 року — у чотири рази збільшити валову продукцію промисловості й сільського господарства та забезпечити населенню середній достаток;

  • до 2021 року, сторіччя КПК, — підняти Китай до рівня середньорозвиненої держави;

  • до 2049 року, сторіччя КНР, — перетворити Китай на сучасну високорозвинену державу.

Китайська політика демонструє значну стратегічну послідовність: через сорок років після XII з’їзду КПК Сі Цзіньпін у програмній доповіді на XX з’їзді підтвердив незмінність мети перетворити країну до середини століття на сучасну високорозвинену державу. Попередні етапи модернізації загалом були реалізовані, хоча результати супроводжувалися значною соціальною нерівністю, екологічними втратами та накопиченням боргів.

Уже через кілька років реформи дали відчутні результати в аграрному секторі. У 1984 році було зібрано близько 400 млн тонн зернових, що суттєво поліпшило продовольче забезпечення населення. Цей успіх став одним із перших підтверджень ефективності переходу від жорстко централізованої системи до господарських механізмів, які створювали стимули для виробника.

У 1987 році в Китаї діяли понад 300 тис. приватних підприємств і понад 20 млн індивідуальних підприємців. Разом із політикою «відкритих дверей» та створенням спеціальних економічних зон це забезпечило надзвичайно високі темпи зростання. У 1979–2016 роках середньорічне зростання ВВП становило приблизно 9,6%. У 1993 році Китай посідав сьоме місце у світі за номінальним ВВП, а з 2010 року утримує друге місце після США.4, 5

Швидке економічне зростання, розширення певних економічних свобод і перебудова в СРСР породили серед частини китайського суспільства, особливо студентства, очікування політичної лібералізації. Вони досягли піку під час візиту Михайла Горбачова до Пекіна у травні 1989 року. Відмова керівництва КПК від демократичних реформ призвела до масових протестів, які в ніч на 4 червня були жорстоко придушені. Точна кількість загиблих не встановлена; жертвами стали студенти, робітники та інші цивільні не лише на площі Тяньаньмень, а й на прилеглих вулицях Пекіна.

Перебудова в СРСР і його розпад серйозно налякали китайську партійну верхівку. Вона остерігалася повторення радянського сценарію і посилила репресивний контроль, щоб не допустити ослаблення влади КПК. Правозахисні організації фіксували широке застосування смертної кари, політичні переслідування та систему «перевиховання через працю». Через закритість китайської держави точні масштаби цих практик залишаються предметом дискусій.6

Керівництво КПК не відмовилося від формули, що поєднувала економічну лібералізацію зі збереженням політичної монополії партії та придушенням незалежного демократичного руху. Тому рішення XIV з’їзду КПК 1992 року про перехід до «соціалістичної ринкової економіки» та поглиблення інтеграції у світове господарство не суперечили посиленню політичного контролю. Партійна верхівка пожертвувала частиною марксистських економічних догматів, щоб забезпечити розвиток і тим самим зміцнити власну владу.

З погляду сьогодення політика західних демократій щодо КНР виявилася суперечливою. Інтегруючи Китай у світову економіку, вони розраховували, що торгівля, інвестиції та технологічна модернізація сприятимуть політичній лібералізації. Натомість КПК використала значну частину отриманих ресурсів для зміцнення економічної потуги, державного контролю та міжнародного впливу. Це не скасовує взаємної вигоди від глобальної торгівлі, але свідчить, що західна політика недооцінила стійкість китайської авторитарної моделі.

Пандемія COVID-19 продемонструвала, наскільки небезпечною для світу може бути непрозорість закритої держави під час глобальної кризи. Походження SARS-CoV-2 остаточно не встановлене: лабораторний інцидент залишається однією з версій, однак наявні наукові дані переконливіше підтримують природне, зоонозне походження вірусу. Отже, категоричний висновок про лабораторний витік був би передчасним.7

Формування осі Пекін—Москва

У доповіді на круглому столі Atlantic Council у листопаді 2018 року, підготовленій за участі провідного експерта Центру Разумкова Максима Білявського, я представив прогноз можливого впливу осі Пекін—Москва на євроатлантичну безпеку та ролі України у цьому процесі. Базовий сценарій полягав у тому, що до 2030 року Росія дедалі більше перетворюватиметься на залежного партнера Китаю, який використовуватиме її як «криголам» для послаблення євроатлантичної єдності.8

У цій логіці Україна могла відігравати винятково важливу стримувальну роль: вона залишалася головною перешкодою для Росії, яка прагнула зруйнувати базові засади європейської безпеки та дискредитувати здатність США бути її гарантом. Авторське припущення полягає в тому, що інтереси Пекіна й Москви щодо послаблення НАТО та американського впливу значною мірою збігаються, хоча механізми й кінцеві цілі двох держав не є тотожними.

Запропонована у доповіді концепція передбачала перетворення України на потужну фортецю демократичного Заходу, здатну стримувати вісь Пекін—Москва. Для цього пропонувалися прискорення європейської та євроатлантичної інтеграції України, зміцнення її оборонного потенціалу й радикальне збільшення інвестицій в українську економіку. Ці тези знайшли розуміння серед частини представників Державного департаменту США й експертного середовища Вашингтона, але не були втілені у необхідному масштабі.

На той час значна частина держав НАТО, передусім у Західній Європі, ще не повністю усвідомлювала рівень російсько-китайської координації та стратегічне значення України. Події після 24 лютого 2022 року частково підтвердили прогноз: Росія спробувала силою змінити європейський порядок безпеки, а Китай, не вступаючи у війну безпосередньо, забезпечив Москві важливу дипломатичну й економічну опору.

Після приходу Сі Цзіньпіна до влади відносини КНР і Росії стали найтіснішими за багато десятиліть, причому асиметрія поступово зміщувалася на користь Пекіна. Існує авторська гіпотеза, що під час переговорів 4 лютого 2022 року Сі Цзіньпін і Володимир Путін узгоджували ширшу рамку дій проти західного впливу. Прямих доказів домовленості про спільний план нападів на Україну й Тайвань немає, тому таку версію слід розглядати як сценарне припущення, а не як встановлений факт.

За цим сценарієм Москва розраховувала швидко окупувати Україну й створити загрозу східному флангу НАТО, змушуючи США зосередити ресурси в Європі. Це могло б розширити простір для тиску КНР на Тайвань. Така інтерпретація пояснює можливу стратегічну взаємодоповнюваність дій Пекіна й Москви, але не доводить наявності єдиного оперативного плану.

Героїчний опір українського народу зруйнував розрахунок Кремля на швидку перемогу. Україна за підтримки союзників не дозволила Росії радикально змінити карту Європи. У межах авторської концепції це водночас зірвало сценарій, за якого Москва могла б стати значно ефективнішим інструментом Пекіна у глобальному суперництві із Заходом. Власні інтереси Росії при цьому дедалі більше підпорядковуються завданню збереження путінського режиму.

Китайська зовнішня політика: образ «голуба миру»

Від початку 2023 року КНР активізувала кампанію з позиціювання себе як миролюбної держави та ефективного посередника у врегулюванні міжнародних конфліктів. Це стало складовою ширшої стратегії посилення глобального впливу Китаю та формування альтернативи дипломатичному лідерству США.

Важливим дипломатичним успіхом Китаю стало посередництво у відновленні дипломатичних відносин між Іраном і Саудівською Аравією. Переговори відбулися 6–10 березня 2023 року в Пекіні й завершилися спільною тристоронньою заявою. Йшлося не про мирну угоду, а про відновлення дипломатичних відносин і створення дорожньої карти для нормалізації.9

Цей результат дав Пекіну змогу посилити наратив про власну здатність ефективніше за США враховувати інтереси сторін конфлікту. За цим наративом саме політика Вашингтона нібито є головним джерелом міжнародної нестабільності. Китай прагне вийти за межі ролі впливового посередника: до середини століття він бачить себе державою, без участі якої не можуть вирішуватися ключові міжнародні проблеми.

Оприлюднена 24 лютого 2023 року «Позиція Китаю щодо політичного врегулювання української кризи», яку часто називають китайським мирним планом, викликає більше запитань, ніж дає відповідей. Уже назва документа розмиває природу війни: пряма російська агресія подається як абстрактна «українська криза», а відмінність між агресором і жертвою агресії майже зникає.10

Перший пункт документа — про повагу до суверенітету й територіальної цілісності — загалом відповідає принципам Статуту ООН. Натомість другий пункт, у якому використано поняття «менталітету холодної війни», відтворює китайсько-російську критику євроатлантичної системи безпеки. Без належного розмежування причин і наслідків така формула може переносити частину відповідальності з агресора на міжнародні союзи, створені для колективної оборони.

У третьому й четвертому пунктах заклики припинити бойові дії та відновити переговори можуть відповідати інтересам Росії, якщо не супроводжуються вимогою виведення її військ з міжнародно визнаної території України. У такому разі замороження війни надало б російській армії оперативну паузу для відновлення сил і підготовки нового наступу.

Суперечності між окремими пунктами та фактичне врахування частини російських вимог істотно обмежують можливість практичного застосування китайського документа. Його імплементація без чіткої вимоги виведення російських військ могла б закріпити наслідки агресії та надати Москві паузу для відновлення сил. Водночас пряме відхилення всього документа дозволяло б Пекіну зберігати образ «миротворця» й звинувачувати Україну та США у небажанні миру.

Точну сутність проблеми сформулювала тодішня міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок: міжнародно-правова основа мирного врегулювання вже існує — це Статут ООН, якого необхідно дотримуватися.11

23 лютого 2023 року Генеральна Асамблея ООН 141 голосом ухвалила резолюцію ES-11/6 «Принципи Статуту ООН, що лежать в основі всеосяжного, справедливого і тривалого миру в Україні». Вона підтримала ключові принципи українського підходу — суверенітет, територіальну цілісність і вимогу виведення російських військ, — але не була формальним схваленням усієї десятипунктової формули миру президента Володимира Зеленського. Китай не підтримав цю резолюцію і натомість запропонував власний документ із правильними загальними положеннями, але без механізму відновлення справедливості та відповідальності агресора.12

Це дає підстави вважати, що китайське бачення врегулювання підпорядковане передусім геополітичним інтересам Пекіна. Воно залишає Росії значний простір для власного трактування міжнародного права й не пропонує достатніх механізмів відповідальності за агресію та масові злочини.

Водночас Україні було б помилково категорично відкидати весь китайський документ. Це дало б Пекіну й Москві додаткові аргументи для звинувачень Києва у небажанні миру. Раціональніше підтримати положення про суверенітет, територіальну цілісність, недопущення застосування ядерної зброї та безпеку Запорізької АЕС, а пункти, що суперечать міжнародному праву й українському баченню справедливого миру, вимагати переглянути або відхилити.

Конструктивна й диференційована реакція України могла б ускладнити російсько-китайську інформаційну гру в «миротворців». Варто підтримувати положення, сумісні зі Статутом ООН, і прямо відхиляти ті, що легітимізують наслідки агресії. Базове авторське припущення залишається незмінним: миротворча активність осі Пекін—Москва спрямована не лише на припинення бойових дій, а й на послаблення євроатлантичної єдності та розширення простору впливу авторитарних держав.

Історичний візит Сі Цзіньпіна до Москви

Державний візит Сі Цзіньпіна до Москви 20–22 березня 2023 року відбувся майже відразу після його обрання головою КНР на третій термін. Це був його перший закордонний візит після переобрання, але не перший офіційний візит до Росії: як голова КНР він уперше відвідав її ще 2013 року. Поїздка 2023 року засвідчила особливе значення відносин із Москвою для Пекіна, попри виданий напередодні Міжнародним кримінальним судом ордер на арешт Володимира Путіна.13

Обидві держави об’єднує неприйняття західного політичного домінування та прагнення обмежити вплив США. Водночас під час візиту чітко проявилися відмінності у стратегічній вазі, ресурсах і горизонтах планування. Відносини дедалі більше набували асиметричного характеру, який можна описати формулою «старший партнер — залежний партнер». Термін «сюзерен—васал» зберігає публіцистичну виразність, але не є юридичним чи повним описом двосторонніх відносин.

Сі Цзіньпін був зосереджений на довгострокових інтересах Китаю: доступі до дешевих ресурсів, розширенні ринків, використанні російських науково-технічних напрацювань і посиленні ролі юаня в міжнародних розрахунках. Володимир Путін переважно розв’язував тактичні завдання збереження режиму, шукаючи озброєння, товари подвійного призначення, фінансову підтримку та гарантовані ринки збуту енергоносіїв. Теза про наміри Пекіна «освоювати» Східний Сибір і Забайкалля залишається авторським припущенням і потребує окремих доказів.

Економічна залежність сторін є структурно асиметричною. Після різкого зростання у 2022–2024 роках двостороння торгівля 2025 року скоротилася на 6,9% — приблизно до 228 млрд дол. США, однак залишилася більш ніж удвічі вищою, ніж 2020 року. Росія постачає Китаю переважно енергоносії та іншу сировину, тоді як КНР експортує до Росії автомобілі, машини, електроніку й широкий спектр готової продукції. Отже, російська економіка залежить від китайського ринку, технологій і промислових товарів значно сильніше, ніж китайська — від Росії.14

Підтримка Москви з боку Пекіна полягає передусім у дипломатичному прикритті, закупівлях енергоносіїв, постачанні товарів подвійного призначення та розширенні фінансових механізмів, альтернативних західним. Частка юаня у зовнішньоторговельних розрахунках Росії зросла з менш ніж 2% до майже 40% на початку 2024 року. Після загрози вторинних санкцій вона, за оцінками дослідників, знизилася приблизно до 30%, а офіційна статистика стала менш повною. Це підтверджує і масштаб китайського впливу, і межі готовності Пекіна ризикувати доступом до глобальної фінансової системи заради Москви.15

Енергетика залишається основою російського експорту до КНР. Після лютого 2022 року мінеральне паливо в середньому формувало понад 70% вартості китайського імпорту з Росії. У 2024 році поставки російської нафти до Китаю перевищили 108 млн тонн, а 2025 року трубопровід «Сила Сибіру» вийшов приблизно на проєктний рівень — 38,8 млрд куб. м газу. Китай став для Росії критично важливим покупцем, але використовує її обмежений вибір ринків для отримання цінових знижок і вигідніших контрактних умов.16, 17

Під час переговорів 2023 року Володимир Путін заявив, що китайські пропозиції можуть бути взяті за основу, коли до цього будуть готові «Захід і Київ». Така постановка питання перекладала відповідальність за продовження війни з держави-агресора на Україну та її партнерів і не свідчила про готовність Москви припинити агресію.

Сі Цзіньпін повторив офіційну позицію Пекіна про дотримання принципів Статуту ООН, мир і діалог. Проте Китай не використав свій вплив, щоб публічно вимагати від Росії виконання тих самих принципів — насамперед поваги до суверенітету й територіальної цілісності України. Це ставить під сумнів проголошену неупередженість китайської дипломатії.

За підсумками візиту було підписано 14 документів і дві спільні заяви — про поглиблення всеохопного партнерства та про розвиток ключових напрямів економічної співпраці до 2030 року. Символічним стало їх підписання у Грановитій палаті Кремля, де 1949 року Сталін і Мао Цзедун проголошували дружбу між СРСР та КНР. Ця історична паралель підкреслює спадкоємність авторитарної політичної традиції, хоча сучасні китайсько-російські відносини істотно відрізняються від союзу раннього періоду холодної війни.

Станом на травень 2026 року Москва й Пекін так і не уклали ключових комерційних угод щодо будівництва та поставок газу газопроводом «Сила Сибіру — 2» з Ямалу через Монголію. Сторони повідомляли про загальне розуміння маршруту й технічної моделі, але ціна, строки та розподіл ризиків залишалися невизначеними. Затримка засвідчує, що Китай прагне диверсифікувати постачання й використовує слабку переговорну позицію Росії для отримання максимально вигідних умов.18

Публічних доказів офіційного масштабного постачання КНР готових систем летальної зброї Росії тривалий час не було. Водночас китайський експорт товарів із переліку пріоритетної продукції подвійного призначення до Росії 2025 року знову перевищив 4 млрд дол. США. У 2026 році ЄС продовжив запроваджувати обмеження проти компаній у Китаї та Гонконзі, пов’язаних із постачанням мікроелектроніки, верстатів та обладнання для російського ВПК. Отже, Пекін формально уникає прямої участі у війні, але китайські виробничі й торговельні канали залишаються важливою опорою російської воєнної економіки.19

Головний політичний підсумок візиту полягав у подальшому поглибленні залежності Росії від Китаю. Москва погоджувалася на роль постачальника сировини та молодшого геополітичного партнера в обмін на підтримку, необхідну путінському режиму. Формула «китайська сировинна колонія» є свідомим авторським загостренням, але вона відображає реальний ризик поступової втрати Росією частини економічної й політичної самостійності.

Погляд у майбутнє

Важливою віхою для сучасного Китаю став XX з’їзд КПК 16–22 жовтня 2022 року. На ньому Сі Цзіньпіна втретє поспіль обрали генеральним секретарем КПК, що фактично зруйнувало сформовану після Мао традицію обмеження перебування найвищого керівника при владі двома п’ятирічними термінами.

Зміни до статуту КПК додатково закріпили статус Сі Цзіньпіна як політичного «ядра» партії та верховенство його ідей. Офіційним обґрунтуванням стала напружена міжнародна ситуація, необхідність зміцнення армії та боротьби із сепаратизмом на Тайвані. Водночас ці рішення засвідчили відхід від принципів колективного керівництва й посилення персоналізації влади.

За концентрацією повноважень Сі Цзіньпін наблизився до становища Мао Цзедуна, хоча сучасна КНР має іншу економічну структуру та складнішу систему управління. Підґрунтя для третього терміну він створив ще під час першої каденції, використовуючи популярну антикорупційну кампанію також для усунення частини потенційних політичних конкурентів.

Усі сім членів Постійного комітету Політбюро ЦК КПК, обрані після XX з’їзду, вважалися політично близькими до Сі Цзіньпіна. Посаду прем’єр-міністра отримав його давній соратник Лі Цян, який раніше очолював Шанхайський міський комітет партії.

Стислий аналіз доповіді генерального секретаря КПК Сі Цзіньпіна на XX з’їзді партії

У доповіді на XX з’їзді КПК «Високо тримати великий прапор соціалізму з китайською специфікою, згуртовано боротися за всебічну побудову модернізованої соціалістичної держави» Сі Цзіньпін наголосив, що марксизм із китайською специфікою, заснований на діалектичному та історичному матеріалізмі, залишатиметься офіційною ідеологічною платформою КНР.20

Говорячи про амбіції КНР до середини століття, Сі Цзіньпін визначив мету перетворити Китай на модернізовану соціалістичну державу, яка належатиме до світових лідерів за сукупною національною потугою та міжнародним впливом. Ця формула не є прямою офіційною заявою про «світове панування», але дає підстави прогнозувати прагнення Пекіна змінювати міжнародні правила відповідно до власних інтересів і цінностей.

До головних інструментів розвитку Сі Цзіньпін відносить удосконалення соціалістичної ринкової економіки, технологічну самодостатність, модернізацію освіти й науки та контрольоване відкриття країни світові. Кадрова політика водночас має залишатися підпорядкованою інтересам партії та держави.

Особливе місце в доповіді посіло питання Тайваню. Повернення Гонконгу 1997 року та Макао 1999 року завершило перехід колишніх європейських колоній під суверенітет КНР. Обидві території отримали статус спеціальних адміністративних районів за формулою Ден Сяопіна «одна країна — дві системи». Сі Цзіньпін пропонує цю модель Тайваню, однак посилення контролю Пекіна над Гонконгом істотно підірвало довіру до неї. Мирне об’єднання проголошується бажаним варіантом, але керівництво КНР не відмовляється від застосування сили.

Доповідь Сі Цзіньпіна насичена ідеологічними формулами й за стилем частково нагадує виступи генеральних секретарів КПРС. У ній поєднано прагнення розширювати глобальний вплив Китаю з наголосом на державному суверенітеті, партійному контролі та національному відродженні. На відміну від пізнього СРСР, сучасна КНР спирається на незрівнянно потужнішу економіку та розвинені інструменти «м’якої сили».

Офіційна марксистська риторика дедалі більше виконує функцію легітимації влади КПК, тоді як реальна економіка Китаю поєднує приватну власність, ринкову конкуренцію, державні корпорації та політичний контроль. Тому твердження, що Китай цілковито «відійшов від марксизму», було б таким самим спрощенням, як і опис його економіки як класично соціалістичної. Формула Ден Сяопіна про кішку, яка має ловити мишей незалежно від кольору, добре передає прагматичність цієї моделі.

Перехід до ринкових механізмів після низки невдалих експериментів забезпечив Китаю десятиліття високого зростання. Однак модель, що спиралася на дешеву робочу силу, масштабні інвестиції, нерухомість та експорт, поступово вичерпує попередній потенціал. За даними МВФ, 2025 року реальний ВВП КНР зріс на 5%, але 2026 року темп може сповільнитися приблизно до 4,5%. Головними ризиками залишаються слабкий внутрішній попит, тривала криза нерухомості, боргове навантаження, старіння населення та торговельна напруженість.21

За методологією Банку міжнародних розрахунків, яка охоплює кредит державі, нефінансовим корпораціям і домогосподарствам, сукупний кредит нефінансовому сектору КНР наприкінці 2025 року становив близько 300% ВВП. Основними джерелами ризику стали надмірне кредитування нерухомості, інфраструктурні проєкти та приховані зобов’язання місцевої влади. Тому будь-який точний показник боргового навантаження потребує пояснення методики розрахунку.22

Глобальна ініціатива «Один пояс, один шлях» (BRI) поєднує економічні, інфраструктурні та політичні цілі. Вона розширює доступ китайських компаній до ринків, ресурсів і транспортних коридорів, але водночас створює кредитні, репутаційні та управлінські ризики. За оцінкою AidData, близько 35% інфраструктурних проєктів BRI стикалися із серйозними проблемами реалізації. Водночас 2025 року китайська участь у BRI досягла нового максимуму: приблизно 128,4 млрд дол. США у будівельних контрактах і 85,2 млрд дол. інвестицій. Отже, BRI не згортається, а трансформується у більш вибірковий інструмент глобального впливу.23

У перспективі до 2035 року Китай, імовірно, зіткнеться з поглибленням економічних проблем через старіння населення, зниження віддачі від інвестицій, кризу нерухомості та боргове навантаження. Посилюватиметься і суперечність між однопартійною системою, яка прагне розширювати контроль, та потребами приватного капіталу, інноваційного сектору й освічених міських верств. Проте автоматичний перехід цих груп до вимог західної моделі демократії не є гарантованим.

Ці тенденції можуть ускладнити підтримання середнього зростання на рівні 5% упродовж тривалого періоду. У разі погіршення економічної ситуації керівництво КПК може активніше використовувати націоналістичну мобілізацію та тему Тайваню для консолідації суспільства. Однак твердження про неминучий військовий напад не випливає безпосередньо з економічних проблем і має розглядатися як ризиковий сценарій.

Для підготовки до жорсткішого суперництва зі США Китай намагатиметься зміцнювати мережу відносин із Росією, Іраном, КНДР і Білоруссю та поглиблювати контакти з державами Близького Сходу. Водночас Пекін прагнутиме гуртувати навколо себе частину країн Глобального Півдня, зокрема через розширені формати BRICS і ШОС, та посилювати позиції в Південно-Китайському морі. Назва «вісь Мінськ—Тегеран—Москва—Пхеньян—Пекін» є авторською аналітичною моделлю, а не позначенням формального союзу: інтереси її учасників збігаються лише частково.24

У середньостроковій перспективі КНР, імовірно, уникатиме прямого масштабного військового зіткнення зі США та віддаватиме перевагу поєднанню економічних, технологічних, дипломатичних, інформаційних і військово-силових інструментів, зокрема таким напрямам:

  • поглиблення фінансової, технологічної та інфраструктурної залежності окремих держав Африки, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Латинської Америки та Росії;

  • просування BRI та розширення впливу у BRICS і Шанхайській організації співробітництва;25

  • збільшення ролі юаня у міжнародній торгівлі та фінансових розрахунках;

  • посилення антиамериканських наративів у країнах Глобального Півдня та дискредитація НАТО й AUKUS;26

  • закріплення пріоритетного доступу до сировинних ресурсів інших держав, що в окремих випадках створює для них ризик однобічної економічної залежності.

Ця активність спрямована на реалізацію цілей, визначених XX з’їздом КПК: до середини століття перетворити Китай на одну з найпотужніших і найвпливовіших держав світу. Пекін прагнутиме не лише економічного лідерства, а й більшої участі у формуванні глобальних правил. Перевага надаватиметься еволюційному посиленню через торгівлю, технології та «м’яку силу», але застосування військових інструментів, передусім щодо Тайваню, виключати не можна.

Автор оцінює гегемоністський варіант цих планів як надмірно амбітний. Він поєднує марксистсько-ленінську ідеологію, націоналізм і уявлення про відновлення історичної величі Китаю. Водночас прогноз повинен враховувати не лише внутрішні суперечності КНР, а й її значні економічні, технологічні та військові ресурси, а також здатність адаптуватися до зовнішнього тиску.

Якщо КПК не знайде балансу між політичним контролем, економічною свободою та потребою суспільства в модернізації, Китай може зіткнутися із системною кризою, подібною за окремими рисами до пізнього СРСР. Проте прогноз про обов’язковий розпад КНР до 2040 року був би необґрунтовано категоричним. Це один із ризикових сценаріїв, а не наперед визначений результат. Найстійкішим шляхом для Китаю могла б стати поступова політична лібералізація, посилення правових інститутів і повернення до більш реалістичної зовнішньої політики.

Сценарії розвитку осі Пекін—Москва

Відносини Китаю й Росії не є формальним союзом та не мають наперед визначеної траєкторії. Для України доцільно використовувати сценарний горизонт 2026–2030 років. Наведені оцінки ймовірності є якісними, а не математичним прогнозом: окремі сценарії можуть частково поєднуватися або змінювати один одного.

Сценарій 1. Поглиблення асиметричного партнерства. Ймовірність — висока. Тригерами будуть продовження війни, збереження санкцій і технологічна ізоляція Росії. Ключові індикатори — зростання частки КНР у російській торгівлі, розрахунках і критичному імпорті, нові довгострокові сировинні контракти та поглиблення військово-технічної кооперації. Пекін отримуватиме дешевші ресурси й важелі впливу, а Москва — ринок збуту, технологічні компоненти та дипломатичну підтримку. Для України це означатиме тривале ресурсне підживлення РФ. Відповідь: посилення санкційного контролю разом із партнерами, фіксація китайських каналів підтримки російського ВПК і водночас збереження прямого політичного діалогу з Пекіном.

Сценарій 2. Вибіркове дистанціювання Пекіна. Ймовірність — середня. Тригерами можуть стати ядерна ескалація, посилення вторинних санкцій, загроза доступу КНР до ринків ЄС і США або надмірна непередбачуваність Кремля. Індикатори — обмеження китайськими банками розрахунків, скорочення поставок чутливих компонентів і публічніша критика Москви. Енергетична торгівля, найімовірніше, збережеться, але партнерство стане обережнішим. Для України відкриється додатковий дипломатичний простір. Відповідь: запропонувати КНР конкретний порядок денний щодо ядерної безпеки, захисту цивільних, свободи судноплавства та умов справедливого миру, не вимагаючи від Пекіна демонстративного розриву з Росією.

Сценарій 3. Внутрішня криза Росії та кероване збереження залежності. Ймовірність — середня або нижча за середню. Тригерами можуть стати воєнні невдачі, економічне виснаження чи конфлікт російських еліт. Індикатори — збої в управлінні, боротьба за контроль над силовими структурами та звернення Москви по екстрену фінансову або технологічну підтримку КНР. Пекін буде зацікавлений у передбачуваності, безпеці спільного кордону, енергетичних поставок і власних активів, а не в неконтрольованому розпаді РФ. Китай може підтримати прийнятну для себе політичну конфігурацію, але не обов’язково керуватиме змінами. Відповідь України: координувати з партнерами плани щодо ядерної безпеки й контролю ризиків, не визнаючи за Пекіном права визначати майбутнє Росії.

Сценарій 4. Часткове відновлення маневру Росії між Китаєм і Заходом. Ймовірність — низька. Передумовами є стійке припинення війни, політичні зміни у Москві та поступове послаблення санкцій. Сценарій може посилитися, якщо частина західних держав спробує використати «зворотну стратегію Кіссінджера» — обмежити вплив КНР через часткове повернення Росії до європейських ринків. Для України головний ризик — домовленості великих держав коштом її безпеки. Відповідь: наполягати, щоб будь-яка нормалізація відносин із РФ залежала від відновлення українського суверенітету, компенсації збитків і надійних безпекових гарантій.

Сценарій 5. Криза навколо Тайваню як зовнішній шок. Ймовірність — нижча за середню, вплив — дуже високий. Масштабна блокада, військова ескалація або різке загострення між США та КНР може посилити стратегічну взаємодоповнюваність Пекіна й Москви та відволікти американські ресурси від Європи. Водночас Китай може вимагати від Росії активнішої політичної, ресурсної або військово-технічної підтримки. Для України це створить ризик скорочення зовнішньої допомоги й одночасного посилення тиску РФ. Відповідь: заздалегідь диверсифікувати джерела озброєнь, зміцнювати європейську опору, нарощувати власне виробництво та уникати втягування у пряму політичну конфронтацію з КНР навколо питань, що не стосуються безпосередньо України.

Ключові індикатори. Україні слід щоквартально відстежувати частку КНР у російській торгівлі та фінансових розрахунках, умови енергетичних контрактів, поставки товарів подвійного призначення, спільні військові навчання, голосування в ООН, реакцію Пекіна на ядерні погрози та динаміку навколо Тайваню. Оцінка має бути міжвідомчою й безпосередньо впливати на дипломатичні, санкційні та економічні рішення України.

Стратегічний висновок. За жодного зі сценаріїв вісь Пекін—Москва не є абсолютно монолітною. Україні потрібно використовувати розбіжності між партнерами, підтримувати прямі канали зв’язку з КНР і системно доносити до Пекіна власні червоні лінії, не створюючи ілюзій щодо характеру китайсько-російського партнерства.

Висновки для України: ієрархія стратегічних пріоритетів

  1. Перший пріоритет — збереження стратегічної суб’єктності. Україна належить до європейського політичного й безпекового простору, а підтримка західних партнерів є основою її обороноздатності. Водночас Україна має власні національні інтереси, які не в усьому автоматично збігаються з інтересами окремих держав Заходу. Політика щодо КНР має визначатися потребами української безпеки, економіки, відновлення та збереження свободи дипломатичного маневру.

  2. Другий пріоритет — не допускати прямої конфронтації з КНР. Китай є стратегічним партнером Росії та не займає нейтральної позиції у ширшому геополітичному вимірі війни, але не є безпосереднім військовим противником України. Києву слід прямо критикувати підтримку російської агресії й відстоювати Статут ООН, не перетворюючи водночас Китай на формального ворога та не звужуючи власний дипломатичний простір.

  3. Третій пріоритет — інституціоналізувати політичний діалог із Пекіном. Україні варто домагатися регулярних контактів на рівні керівництва держав, міністерств закордонних справ, безпекових та економічних відомств. Метою має бути не демонстрація уявної близькості, а постійний обмін думками щодо війни, умов справедливого миру, ядерної безпеки, захисту цивільних, продовольчої безпеки, свободи судноплавства та післявоєнного відновлення України.

  4. Четвертий пріоритет — диференційовано реагувати на китайські мирні ініціативи. Положення про суверенітет, територіальну цілісність, ядерну безпеку та захист цивільного населення слід підтримувати. Формули, що закріплюють російську окупацію, підміняють відповідальність агресора абстрактним «діалогом» або обмежують право України на самооборону, мають бути відхилені. Українська позиція повинна спиратися на Статут ООН і власну формулу миру.

  5. П’ятий пріоритет — розвивати прагматичні економічні, наукові й культурні зв’язки без політичних поступок і критичної залежності. Торгівля, аграрний експорт, логістика та окремі проєкти відновлення можуть відповідати інтересам України. Водночас інвестиції у критичну інфраструктуру, телекомунікації, оборонно чутливі технології та стратегічні підприємства мають проходити спеціальну безпекову перевірку.

  6. Шостий пріоритет — використовувати сфери часткового збігу інтересів для стримування найнебезпечніших дій Росії. Пекін зацікавлений у недопущенні ядерної війни, неконтрольованого розпаду Росії, ударів по ядерних об’єктах і тривалої дестабілізації міжнародної торгівлі. Україні слід наполегливо спонукати КНР впливати на Москву в цих питаннях. Китай не є учасником Будапештського меморандуму, але 1994 року надав Україні окреме одностороннє ядерне безпекове запевнення.27

  7. Сьомий пріоритет — координувати політику із західними союзниками, не відмовляючись від власного простору для маневру. Україна має пояснювати партнерам, що її пряме зіткнення з Китаєм не відповідає українським інтересам, а сама Україна не повинна ставати предметом торгу у суперництві США та КНР. Водночас затягування війни без істотного послаблення Росії поглиблює залежність Москви від Пекіна й розширює можливості КНР у глобальному суперництві.

  8. Восьмий пріоритет — створити постійну систему моніторингу осі Пекін—Москва та сценарного планування. Рішення України мають враховувати зміни у китайсько-російській торгівлі, фінансових розрахунках, військово-технічній кооперації, енергетичних проєктах і дипломатичній поведінці Пекіна. Це дасть змогу своєчасно коригувати політику, не потрапляючи ані в залежність від КНР, ані в непотрібну конфронтацію з нею.

Першочергові кроки України на 6–12 місяців

  1. Відновити стабільний політичний канал із Пекіном. МЗС України має запропонувати регулярні консультації на рівні міністрів і спеціальних представників із чітким порядком денним: умови справедливого миру, ядерна безпека, захист цивільних, свобода судноплавства, продовольча безпека та післявоєнне відновлення.

  2. Створити постійну міжвідомчу групу з питань КНР. Вона має об’єднати дипломатичну, безпекову, економічну й технологічну аналітику, щоквартально оновлювати сценарії розвитку осі Пекін—Москва та готувати варіанти рішень для керівництва держави.

  3. Сформувати карту економічної взаємодії з Китаєм. Доцільно розмежувати відкриті для співпраці сектори, напрями з підвищеним контролем і критичні сфери, де китайська участь може створити технологічну або інфраструктурну залежність.

  4. Запровадити адресну комунікацію з китайською аудиторією. Україна потребує якісних матеріалів китайською мовою про причини війни, наслідки російської агресії, українську формулу миру та сфери взаємовигідної співпраці.

  5. Узгодити з партнерами межі української політики щодо КНР. Київ має координувати санкційні й безпекові рішення із союзниками, але завчасно пояснювати, що пряме зіткнення з Китаєм і використання України як інструменту у суперництві великих держав не відповідають українським національним інтересам.

Список використаних джерел

  1. Resolution on Certain Questions in the History of Our Party since the Founding of the People’s Republic of China. Communist Party of China. 27.06.1981. URL: https://www.marxists.org/subject/china/documents/cpc/history/01.htm (дата звернення: 30.08.2026).

  2. The Sixth National Congress. International Department, Central Committee of the Communist Party of China. URL: https://www.idcpc.org.cn/english2023/tjzl/cpcjj/PartyCongresses/202307/t20230727_157818.html (дата звернення: 30.08.2026).

  3. Mao Zedong on War and Revolution. Asia for Educators, Columbia University. URL: https://afe.easia.columbia.edu/special/china_1900_mao_war.htm (дата звернення: 30.08.2026).

  4. Кречетніков О. Корейська війна: ще одна загадка Сталіна. BBC Україна. 27.07.2013. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2013/07/130726_korean_war_ag (дата звернення: 30.08.2026).

  5. «Чотири модернізації» Ден Сяопіна та їхні результати. Освіта.ua. 18.09.2012. URL: https://osvita.ua/vnz/reports/world_history/31731/ (дата звернення: 30.08.2026).

  6. Пойта Ю. Економічне зростання Китаю в сучасних умовах. VoxUkraine. 23.12.2017. URL: https://voxukraine.org/ekonomichne-zrostannya-kitayu-v-suchasnih-umovah/ (дата звернення: 30.08.2026).

  7. Human rights in China. Amnesty International. URL: https://www.amnesty.org/en/location/asia-and-the-pacific/east-asia/china/report-china/ (дата звернення: 30.08.2026).

  8. China: End Re-Education Through Labor Without Loopholes. Human Rights Watch. 15.11.2013. URL: https://www.hrw.org/news/2013/11/15/china-end-re-education-through-labor-without-loopholes (дата звернення: 30.08.2026).

  9. WHO Scientific Advisory Group issues report on origins of COVID-19. World Health Organization. 27.06.2025. URL: https://www.who.int/news/item/27-06-2025-who-scientific-advisory-group-issues-report-on-origins-of-covid-19 (дата звернення: 30.08.2026).

  10. Foreign Ministry Spokesperson’s Remarks on Saudi Arabia-Iran Talks in Beijing. Ministry of Foreign Affairs of the People’s Republic of China. 11.03.2023. URL: https://www.mfa.gov.cn/mfa_eng/xw/fyrbt/fyrbt/202405/t20240530_11349765.html (дата звернення: 30.08.2026).

  11. China’s Position on the Political Settlement of the Ukraine Crisis. Ministry of Foreign Affairs of the People’s Republic of China. 24.02.2023. URL: https://www.mfa.gov.cn/mfa_eng/zy/gb/202405/t20240531_11367485.html (дата звернення: 30.08.2026).

  12. Бербок: мирний план уже є — це Хартія ООН. Укрінформ. 23.02.2023. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3674281-berbok-mirnij-plan-uze-e-ce-hartia-oon.html (дата звернення: 30.08.2026).

  13. Principles of the Charter of the United Nations underlying a comprehensive, just and lasting peace in Ukraine : resolution / adopted by the General Assembly. A/RES/ES-11/6. 23.02.2023. United Nations Digital Library. URL: https://digitallibrary.un.org/record/4004933 (дата звернення: 30.08.2026).

  14. Xi, Putin jointly meet the press. Xinhua. 22.03.2023. URL: https://english.news.cn/20230322/d56053abeff3493891057f50870043d5/c.html (дата звернення: 30.08.2026).

  15. Beginning of meeting with President of China Xi Jinping. President of Russia. 04.07.2017. URL: https://en.kremlin.ru/events/president/transcripts/54972 (дата звернення: 30.08.2026).

  16. Situation in Ukraine: ICC judges issue arrest warrants against Vladimir Vladimirovich Putin and Maria Alekseyevna Lvova-Belova. International Criminal Court. 17.03.2023. URL: https://www.icc-cpi.int/news/situation-ukraine-icc-judges-issue-arrest-warrants-against-vladimir-vladimirovich-putin-and (дата звернення: 30.08.2026).

  17. China–Russia Dashboard: Facts and figures on a special relationship. MERICS. Оновлено 06.08.2026. URL: https://merics.org/en/china-russia-dashboard-facts-and-figures-special-relationship (дата звернення: 30.08.2026).

  18. Gabuev A. Did Putin Return From China Empty-Handed? Carnegie Endowment for International Peace. 26.05.2026. URL: https://carnegieendowment.org/russia-eurasia/politika/2026/05/china-russia-no-pipeline (дата звернення: 30.08.2026).

  19. 21st package of sanctions: EU hits Russian energy, financial services and crypto hard. Council of the European Union. 23.07.2026. URL: https://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2026/07/23/21st-package-of-sanctions-eu-hits-russian-energy-financial-services-and-crypto-hard/ (дата звернення: 30.08.2026).

  20. Полный текст доклада на XX Всекитайском съезде Коммунистической партии Китая. Министерство иностранных дел КНР. 25.10.2022. URL: https://www.fmprc.gov.cn/rus/zxxx/202210/t20221026_10792071.html (дата звернення: 30.08.2026).

  21. IMF Executive Board Concludes 2025 Article IV Consultation with the People’s Republic of China. International Monetary Fund. 18.02.2026. URL: https://www.imf.org/en/news/articles/2026/02/18/pr-26053-china-imf-executive-board-concludes-2025-article-iv-consultation (дата звернення: 30.08.2026).

  22. Total Credit to Non-Financial Sector, Adjusted for Breaks, for China [QCNCAM770A]. Bank for International Settlements; FRED, Federal Reserve Bank of St. Louis. Оновлено 15.06.2026. URL: https://fred.stlouisfed.org/series/QCNCAM770A (дата звернення: 30.08.2026).

  23. Malik A. A., Parks B., Russell B. et al. Banking on the Belt and Road: Insights from a new global dataset of 13,427 Chinese development projects. Williamsburg, VA : AidData at William & Mary, 2021. URL: https://www.aiddata.org/publications/banking-on-the-belt-and-road (дата звернення: 30.08.2026).

  24. Nedopil Wang C. China Belt and Road Initiative (BRI) Investment Report 2025. Green Finance & Development Center. 18.01.2026. URL: https://greenfdc.org/china-belt-and-road-initiative-bri-investment-report-2025/ (дата звернення: 30.08.2026).

  25. BRICS Foreign Ministers reiterate need for changes in global governance. BRICS Brasil. 06.05.2025. URL: https://brics.br/en/news/collabs/collaborative-communication/brics-foreign-ministers-reiterate-need-for-changes-in-global-governance (дата звернення: 30.08.2026).

  26. Memorandum on Security Assurances in Connection with Ukraine’s Accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons. United Nations Treaty Collection. URL: https://treaties.un.org/Pages/showDetails.aspx?objid=0800000280401fbb (дата звернення: 30.08.2026).

  27. Statement of the Chinese Government on the Security Assurance to Ukraine issued on 4 December 1994. Letter dated 12 December 1994 from the Permanent Representative of China to the United Nations addressed to the Secretary-General. A/49/783. URL: https://docs.un.org/en/A/49/783 (дата звернення: 30.08.2026).